Все буде добре

Відео: Чудова, добра НОВОРІЧНА комедія! "Все буде добре» все серії (новорічні комедії мелодрами)

Наташа росла у благополучній «радянської» сім`ї. Тато - військовий, мама - науковець. А Наташа - єдина, улюблена дочка своїх батьків. Сім`я об`їздив весь Союз і, врешті-решт, осіла в Києві. Батькові дали полковника і перевели на викладацьку роботу в Академію. Наташа, помінявши до цього чи не десяток різних шкіл, вже звично представилася перед новим класом як «новенька».

І з`явився ВІН. Він навчався в паралельному класі. Навчався «не дуже», слід зауважити. Носив зачіску в стилі групи «KISS», курив і лаявся. Вчителі не могли з ним нічого вдіяти і дивувалися дивну дружбу Наташі і Вови (так звали малолітнього порушника спокою). Але дружба міцніла і з часом вилилася в щось більше, ніж звичайний «шкільний роман».

У десятому класі Наташа завагітніла. Жаху батьків (з обох сторін) не було меж. Як це часто буває, майбутні родичі сипали взаємні звинувачення в «те, що трапилося» і самовіддано шукали «винного». Але молоді люди любили один одного і, не звертаючи уваги на такі дурниці, як «громадська думка» і «моральне обличчя», обговорювали майбутнє весілля. «Все буде добре!» - впевнено говорила Наташа Вові, бачачи його хвилювання з приводу реакції родичів на їх рішення.

- Весілля не буде! - мало не сакраментальним з фільму «Москва сльозам не вірить» в унісон заявили батьки ...

На Наташі була фата, взята у знайомої, а на Володі - туфлі і костюм родича. Гуляли в лісопарку біля бази «Динамо», що на Нивках. І замість ресторанних стільців були пеньки, і скатертиною служила бірюзова трава. А молодим було плювати на такі незручності. Чуть-чуть засмучувало відсутність на весіллі батьків. Злегка хвилювало питання «де жити?» Ну та що це за питання, справді, коли тобі сімнадцять, коли поруч з тобою кохана людина, і ви знаєте, що через місяць вас буде вже троє?

Небо сяяло яскраво, і навіть невеликий «сліпий» дощик не зміг порушити відчуття чудесного казкового свята. І м`яким дотиком дощик непомітно змив сльозинки, що виступили на очах Наташі. Це були сльози радості, сльози людини, у якого «все добре, а буде - ще краще» ...

За «честь» посидіти з онукою новоявлені дідуся і бабусі чи не билися. Колишні Монтеккі і Капулетті враз помирилися, побачивши чарівну маленьку Юлю. Вова вирішив вступити до Васильківське Льотна Військове Училище. Ніхто - ні вчителі, ні близько знали його люди - не могли повірити в чарівне перетворення зарослого «хіпі» в акуратно пострижений курсанта.

- Вовчик буде марширувати і наказам підкорятися? - знайомі округляли очі.

- Та ніколи! ..

Марширував і підкорявся. Навчався на «відмінно». А Наташа їздила до улюбленого до Василькова кожні вихідні. І можна було б сказати, що дівчина дуже сумувала, та ось маленька Юля нудьгувати «дуже» не давала. Тому нудьгувала. Але в міру. На щастя, навчання в училищі триває не вічність, і через чотири роки Коневцов Володимир Володимирович в урочистій обстановці отримав погони старшого лейтенанта.

Розподіл військовослужбовців - серйозна штука. І дуже непередбачувана. Як то кажуть, «куди Батьківщина пошле». Послала на північ. Наташа пішла за чоловіком. На півночі народилася друга дочка - Віка ...

Роки йшли, змінювалися гарнізони, військові містечка. І завжди дружина була поруч з чоловіком. Відсутність побутових умов і інші негаразди «військово-польовий» життя обростають романтичним ореолом через кілька десятків років. У теплій окремій квартирі, в теплій знову-таки компанії, за чашкою гарячого чаю дуже приємно згадати і смакувати відсутність теплої води і опалення. Згадати молодість ... Ех, романтика ...

Тоді деякі речі не те, що не здавалися Наташі романтичними, вони були відверто важкими. Але жодного разу дівчина не пошкодувала про свій вибір. І жодного разу ні в чому не дорікнула коханої людини. «Ми разом, і це головне. Всі прекрасно, улюблений ». Наташа всерйоз захопилася фехтуванням, стала виступати за команду гарнізону, потім - області. І стала кращою! Тренер сказав якось: «Ти дуже сильна людина. Ти ще сама не знаєш, на що ти здатна, Наташа ». Значно пізніше жінка згадає ці слова ...

На початку вісімдесятих Вову направили служити в Ефіопію. Це було не гіршим варіантом в той час, адже був ще й Афганістан. Але Ефіопія - це теж війна. На війні, як відомо, іноді вбивають. Наташа не роздумувала ні миті. І поїхала з чоловіком. І довгих шість років терпіла нестерпний сорокашестідесятіградусную спеку. Звикала до чужим, а іноді і чужим африканським звичаям. І молилася, коли Вову викликали на аеродром ночами. І всіма силами створювала чоловікові те, чого багатьом офіцерам на чужині так не вистачало - сімейний затишок і радість від того, що поруч з тобою любляча людина ...

В кінці вісімдесятих Батьківщина зустріла повернулися з Африки подружжя Коневцевих безліччю комерційних кіосків, плутаниною в товарно-грошових відносинах, невідомої раніше, а тому лякає інфляцією і цілковитим хаосом у всіх сферах життя. Всупереч розхожій думці, що «звідти», з-за кордону, наші військовослужбовці привозили ешелони незліченних скарбів, зауважу, що закордон закордону - різниця. Може, хтось і переганяв ешелони, але Коневцеви привезли відеомагнітофон і музичний центр. Усе. Джинси-варенки не береться до уваги. На зібрані за шість років служби в «гарячій точці» гроші сім`я придбала старий автомобіль. Вітчизняного виробництва ...

Сім`я тулилася на знімних квартирах. Зарплата не встигала за інфляцією. Але люблячі люди підтримували один одного. І вірили, що все буде добре ... І настав рік 91-й. Україна здобула незалежність. І вирішила скоротити чисельність своїх збройних сил. І Вова потрапив під скорочення. Тоді це здавалося кінцем. Позаду - півжиття, відданої армії, попереду - лякає невідомість. Благо, дочки проявляли неабияку самостійність. Самі вступили до ВУЗів, самі вчилися, заробляли гроші (Юля закінчила медучилище, Віка вчилася на економіста і підробляла продавцем).

Життя підносила один неприємний сюрприз за іншим. Давящая невідомість завтрашнього дня не давала іноді заснути ночами. І Наташа сказала тоді: «Все буде добре». Це не було проголошенням мрії або просто природним бажанням будь-якої людини. Вона не намагалася словами підтримати свого чоловіка, в тридцять п`ять років став пенсіонером. Це була мета, ясна і чітка. Поставлена перед собою сильною жінкою. Цілі досягає той, хто до цієї мети йде. І Наташа почала шлях ...

Вона закінчила 2-х місячні курси бухгалтерів і через кілька днів влаштувалася в одну фірму. На зарплату в 25 доларів в місяць. Зараз це може здатися диким і нереальним, але була така зарплата. Дріб`язкова зарплата за дуже недріб`язкові роботу. І хтось зламався б. І вважав би, що починати щось з нуля, коли тобі за тридцять, - завдання «безперспективна» і малореальна. Наташа так не вважала за. "Все буде добре". Сильна жінка напевно знала, що здатна на багато що. І працювала. І йшла до наміченої, ємною, в трьох словах мети. І отримала підвищення через рік. І зарплату в сто доларів. Казка! ..

У середовищі комерсантів слух про талановитого, що не боящемся роботи бухгалтера поширився швидко. Наташу запросили в невелику фірму, що займається продуктами харчування. Через три роки «невелика» фірма перетворилася в одне з найбільших підприємств з широкою роздрібною мережею магазинів. А Наташа з рядового бухгалтера перетворилася в фінансового директора. Відчуваєте зв`язок? За цими «перетвореннями» - важка праця сильної жінки, буквально заражає всіх своєю невичерпною енергією. Жінки, яка твердо знала, що «все буде добре» ...

«Ти годував мене все життя, тепер можеш відпочити ...» - з посмішкою сказала Наташа Вові, презентувавши йому одного разу на день народження новеньку Volvo.

Зараз Наталя Олегівна Коневцева є керуючою салонами і школою-студією Володимира Тарасюка. Це жінка, для якої щастя і благополуччя близьких людей (незалежно від ступеня «близькості») є пріоритетним. У всякому разі, я не чув, щоб Наташа відмовила кому-небудь в будь-якої прохання. Вона щаслива. Вона - з коханою людиною. Сильна жінка, сама, своїми руками створила свій світ. В якому «все добре» ...

Поділися в соціальних мережах:

Схожі